«Мене судили, як власницю приміщення Дому молитви» – Валентина Федорова про історію церкви в смт Павлиш на Кіровоградщині

Наприкінці жовтня церква в смт Павлиш на Кіровоградщині святкувала День подяки та відзначила особливу дату – 38 років з часу, як у місцевої церкви з’явився свій Дім молитви. А загалом п’ятидесятницька громада в селищі утворилася понад століття тому.

Привітав вірян зі світом старший пресвітер Кіровоградського обласного об’єднання УЦХВЄ Анатолій Філіпенко. Він закликав Церкву брати відповідальність за те, що відбувається на землі.

«Нам слід більше уваги приділяти молитві.  Люди щось надумують, заздрять, сіють зло і дуже зручно вважати, що лихо у житті – це «Божа воля». Проте Божа воля – це добро. Вранці читайте Слово Боже, Його обітниці», – поділився старший пресвітер Анатолій Філіпенко.

Пастор павлиської церкви Станіслав Федоров зачитав Євангеліє від Луки 19:45-46, де сказано: «А коли Він у храм увійшов, то почав виганяти продавці́в, до них кажучи: „Написано: „Дім Мій — дім молитви“, а ви з нього зробили „пече́ру розбійників“».

«У складний час нашою метою стало зберегти Дім молитви. Сьогодні війна, інші лиха, які посилюються по всьому світу. Але Бог надає допомогу через різні канали. Сьогодні ми надаємо допомогу постраждалим, Церква росте. В історії були періоди, коли деякі служителі залишали служіння, але завжди з’являлися нові служителі. Були радості, були випробування, були роки без хрещень, проте приходила і пора пробудження. Життя церкви схоже на життя великої родини з різними періодами», – розповідає  Станіслав Федоров, який виріс у цій церкві служить у ній донині.

Одна зі служительок, яка пам’ятає час, коли зводили Дім молитви Валентина Федорова ділиться спогадами: «Зараз все так просто, хочеш будувати – будуй. 38 років тому процес будівництва був складнішим. Знайти батареї для опалення будинку було викликом віри. Пам’ятаю, коли потрібен був автомобіль для перевезення матеріалів, Бог відкрив серце моєму дяді та він надав транспорт.  Навіть за таку допомогу церкві, він стикався з цькуванням від оточення. Тодішня влада намагалася налаштувати вірян проти пастора та говорила, що це пастор будує собі будинок. Але віряни залишилися міцними у вірі та непохитними. Саме тому ми сьогодні тут» – каже Валентина.

За словами служительки, мати власний Дім молитви здавалося нереалістичною мрією. «Ми навіть розглядали можливість здатися і відступити від задуманого, але підлітки нашої церкви взяли піст на три дні.  Збиралися між уроками, на перервах і молилися. Вони казали: «Якщо наші батьки не встоять сьогодні, то де ми будемо збиратися завтра?»

Валентина Федорова пригадує, що в той час у церкві було «пророцтво»: один брат піднявся і сказав, що маємо закрити цю церкву, бо лукавий дуже тисне на нас. Після цих слів пастор виступив з листом у руках, який надійшов з-за кордону і був написаний іншим братом. Лист закликав не здаватися і продовжувати вірити Богу в цьому питанні. Ще цей важливий лист не був дочитаний, як церква вже стояла на колінах і ревно молилася.

«Мене судили, як власницю приміщення Дому молитви (оскільки він був записаний на мене), але Бог зберіг, провівши через усі випробування», – розповідає Валентина Федорова.

На святковому служінні звучало багато пісень, слова подяки та прославлення Богу. Виступав жіночий ансамбль, учні недільної школи, була вистава від підлітків. Послужили також гості, музичні гурти з міст Олександрія, Кременчук та Кропивницький. Спеціально до свята підготували відео, присвячене служінню церкви протягом минулого року.

Вікторія Гавриленко.

Источник