Після загибелі сина продовжує волонтерити: історія Юрія Глабця з Рівненщини

0

Після загибелі сина продовжує волонтерити: історія Юрія Глабця з Рівненщини

З перших днів війни Юрій, який проживає у Вирівській громаді, що на Рівненщині, організував людей, з якими активно розпочав волонтерити – пекли хліб, домашню випічку, готували консерви, тушонки, солодощі.

Почувши в новинах про жахіття в Бучі, Юрій Глабець, який є членом п’ятидесятницької церкви, при першій нагоді вирушив туди. Про побачене на своїй сторінці у фейсбук написав коротко: «Буча сьогодні: біль, плач, горе…» І ще більше його серце загорілося бажанням служити.

«Дякуючи Богові я знову у Бучі! Велика подяка тим, хто приготував продукти від мешканців міста. Все роздали тим, хто потребував. Після роздачі – вечеря при свічках і спілкування з людьми, які пережили жахіття війни», – через два дні розповів волонтер.

Навіть у передпасхальні дні Юрій готувався до чергової поїздки. То був квітень 2022 року, коли конче необхідна була допомога кожного. Того разу він поїхав у Донецьку область.

Усі знали, що Юрій не сидітиме вдома, коли в Україні триває війна. Навіть на річницю весілля діти подарували мамі троянди, а йому – каністру дизпалива.

Він був також серед тієї потужної команди волонтерів-будівельників із 75 осіб, які відправилася на Чернігівщину відбудовувати зруйновану інфраструктуру.

Після загибелі сина продовжує волонтерити: історія Юрія Глабця з Рівненщини

Власним бусом Юрій здійснив десятки рейсів, доставляючи допомогу на Донеччину, Херсонщину, Чернігівщину, Миколаївщину та інші східні області України.

Про кожну свою поїздку ділився спогадами на власній інтернет-сторінці. Ось один з них, зроблений 15 червня 2022 року: «Проїхали від с. Шахтарське до Слов‘янська. Майже кругом чути канонаду… Обстріли. Слов‘янськ засинає і просипається під звуки «прильотів» і «відповідей», і вся прифронтова зона. Слов‘янськ і Краматорськ, як міста привиди: ввечері майже пусті. Ми від’їжджали о восьмій ранку – людей і авто майже нема… Аж моторошно…

Відвідали пораненого бійця в лікарні у м. Дніпро з Рокитного. По дорозі на Донеччину залишили 54 людей з молоді працювати на Чернігівщині».

Практично щодня впродовж наступних місяців його сторінка рясніла світлинами волонтерського служіння. Досить часто підписував Юрій світлини так: «Все для фронту! Все для перемоги». Багато поїздок залишилось поза увагою підписників Юрія, адже доводилося бувати у військових частинах.

Не один раз ламався автомобіль, пробивали колесо. Доводилось ремонтувати на ходу. «Чим можемо, тим служимо – все для наших захисників… Як тяжко усвідомлювати що декого вже нема посеред нас назавжди», – писав Юрій.

Наче щось відчуваючи, за декілька місяців до трагічної звістки, Юрій поділився віршованими рядками:

Моліться, люди України за тих, хто на передовій,
Моліться за чужого сина, щоб вас колись потішив свій.
Ті хлопці нам не є чужими, бо нашу волю бережуть.
Вони й не знають, чи живими до матерів колись прийдуть.

Річ у тому, що у Юрія у війську служив його син Павло. Це ще більше додавало хвилювань батьку, і ще більше мотивувало допомагати війську. Ще більше хотілося якнайшвидшої перемоги!

6 листопада 2023 року серце Юрія стиснулось від жахливої звістки: на війні загинув його син Павло. «Сину мій, сину, хто б мені дав померти замість тебе!», – кричав батько.

Після загибелі сина продовжує волонтерити: історія Юрія Глабця з Рівненщини

Ввечері 8 листопада майже уся Вирівська громада вийшла зустрічати траурний кортеж. На похоронне зібрання з’їхалися чимало служителів з різних куточків України. Від всього Рівненського обласного об’єднання УЦХВЄ слова співчуття висловив Олександр Коток та заступник Олександр Кузьмич. Вони говорили про те, що сім’я Юрія виявила велику жертовність та любов у служінні людям.

Велике горе прийшло в дім волонтера – людини, яка з перших днів війни служила іншим людям. Невимовний біль стиснув серце, а в розум прийшли думки: як жити далі…

Минуло лише два дні, як Юрій, подякувавши за підтримку і співчуття, знову взявся за величну справу волонтерства.

«На жаль війна продовжується…  Друзі, я вас усіх щиро прошу — не зупиняймося у наших добрих ділах, у нашій всебічній допомозі нашим захисникам! Давайте ще більше згуртуємося і дамо відчути їм що ми поряд, ми з ними. А вони так чекають і телефонують, питаючи що сталося…

Ми мали у цей четвер їхати до них, але… в цей четвер ми хоронили сина… і приймали слова співчуття, в тому числі й слова співчуття від наших захисників», – пише Юрій.

Він не перестає нагадувати, що йде зима і дуже багато елементарних потреб у наших захисників, які в окопах бережуть наш спокій. Дуже треба окопні свічки, шини на авто, самі авто, турнікети й багато чого іншого.

«Насправді, я лише маленький гвинтик у тій великій волонтерській роботі, яку роблять люди. Без підтримки громади, Церкви, сім’ї, нічого не було б. Бажання служити черпаю у Бога. Саме жертовна любов Ісуса мотивує мене служити людям», – ділиться Юрій Глабець в особистій розмові.

Слухаю його розповідь, а в серці зринає: ось воно, справжнє християнство і нелицемірне волонтерство! Ось вона справжня жертовна любов! З такими людьми Україна точно переможе!

Олександр ГЕНІШ.

Источник

Leave A Reply

Your email address will not be published.